Смотрицкьий
Є.Ю., Романенко М.І.
ІНСТРУКТИВНИЙ
ЛИСТ
ПРО СПЕЦИФІКУ
ВИКЛАДАННЯ ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН
Преамбула
На початку ХХІ століття
складається новий образ науки і новий раціоналізм, далекий від
просвітительської концепції. У ХХ столітті виявилися нові способи
буття наукового знання (альтернативна наука) та нові форми знання
взагалі. Не враховувати плин часу та неминучу при цьому переоцінку
цінностей неможливо. Освіта нашого часу повинна змістити наголос із
Знання, до того ж переважно наукового, на Особистість, на весь світ
культури та вийти на антропологічну парадигму як в теорії, так і на
практиці. Освіта повинна стати не тільки і не стільки
виробничоцентрична, скільки культуроцентрична, тобто повинна нести
новим поколінням ідеї Нового гуманізму і Нового раціоналізму, що
означає служити потребам Людини і Суспільства, а в умовах
глобалізації навіть усього людства, але з урахуванням реалій, що
складаються у Земної цивілізації на початок нового тисячоліття. Таке
завдання під силу вирішити лише засобами глибоко продуманої, добре
спланованої та організованої гуманітарної освіти.
За висловом видатного французського філософа та етнографа
Леві-Строса "ХХІ століття буде століттям гуманітарних наук або його
не буде". Такий висновок свідчить про радикальну переоцінку місця і
ролі гуманітарного знання в системі культури. Коли похитнулися
цінності нашої культури, виявилися розмитими її цілі та ідеали, а
нормою життя стали негуманні засоби - гостро відчувся дефіцит
гуманітарної культури. Виник мотиваційний та екзистенційний вакуум,
які ведуть до втрати сенсу життя, до абсурду існування. "Міф про
Сізіфа" Альбера Камю - це визнання екзистенційної трагедії
європейської людини у ХХ столітті. "Феномен людини" Тейяра де
Шардена, "Положення людини в космосі" Макса Шелера - пошуки нової
онтології Людини. "Людина у пошуках сенсу" Віктора Франкла, "Мати чи
Бути?" та "Людина для самої себе" Еріха Фромма - аналіз
екзистенціалів людського буття і пошук глибинних психологічних
підвалин, без яких неможливе комфортне духовне існування людини.
"Два джерела моралі та релігії" Анрі Бергсона, "Захід Європи"
Шпенглера, "Осягнення історії" Арнольда Тойнбі, "Культура та етика"
Альберта Швейцера - пошуки нового типу культури, адекватного реаліям
нашого часу. "Втеча від свободи" Еріка Фромма та "Одномірна людина"
Герберта Маркузе - інтелектуальний бунт проти суспільства тотального
контролю, проти "раціонального рабства" у яке перетворилася така
бажана Свобода. Доповіді Римському клубу - це пошуки запобігти
екологічної катастрофи та соціального колапсу. Повернути сенс та
стабільність буття Людині та Людству може лише гуманітарна культура.
Лише вона виробляє, відтворює і зберігає ЦІННОСТІ КУЛЬТУРИ. Жодна
промисловість, верстат, домена піч їх не виробляє. Слід усвідомити
специфіку цінностей культури: вони не мають прямої економічної
вартості, не мають утилітарної, уживчої цінності, але без них не
може бути економічних цінностей, і, що головне - Суспільства. В
цьому розумінні можна говорити про неутилітарний прангматизм я
цінність гуманітарної культури та мету гуманітарної освіти.
В цих умовах виникає потреба чіткого розуміння специфіки
гуманітарної освіти: її цілей, змісту, засобів та форм.
Визначення. Гуманітарна освіта є процес гуманоцентричного та
культуроцентричного навчання і виховання, який має на меті засвоєння
людиною цінностей культури, що складають ядро її світогляду, є
невід'ємною складовою переконань і допомагають відповідати на
питання "Як жити?".
Мета
гуманітарної освіти
Гуманітарна освіта повинна
вирішити два головних завдання: 1) виживання людства в цілому; 2)
якомога повне задоволення потреб в освіті окремої людини з метою
найповнішої реалізації її здібностей та власної життєвої мети. Для
вирішення першого завдання необхідно формування принципово нового
світогляду, який повинен включати усвідомлення людства як цілісної
системи та необхідність гармонійної взаємодії людства і природи,
тобто вимагає поглибленого діалогу культур та екологічного
виховання. Друге завдання повинно бути підпорядковане першому, а
тому вимагає певною мірою соціальної інженерії, тобто потрібне
обережне формування мотиваційної сфери та ціннісних орієнтацій
людини.
Вивчення соціально-гуманітарних дисциплін як загальноосвітніх
предметів має на меті навчити учнів орієнтуватися у "просторі
культури", засвоїти ціннісний підхід до світу на відміну від
технократичного та сайєнтистського ставлення до оточуючого світу,
усвідомити значення екзистенціальної проблематики для формування
світогляду та збагнути глибинний смисл "вічних" питань: що є людина,
що є історія, що є краса, що таке добро і зло, в чому сенс людського
життя, звідки виник світ та інших. Таким чином, гуманітарна освіта
переносить наголос з позитивного (наукового) знання на Особистість і
Культуру з метою відновлення цілісності культури шляхом формування
моральної, естетичної, ціннісної свідомості особистості як носія,
творця та "субстрата" культури.
Специфіка
гуманітарної освіти
Гуманітарна освіта на відміну від
науково-природничої, має свою специфіку. Це пов'язано із специфікою
гуманітарного знання, а також з метою, формами та методами навчання.
Гуманітарне знання традиційно втискується у "Прокрустове ложе"
науковості, або йому відмовляють у науковості, а отже в значимості,
цінності, корисності, в цілому в Істинності. У зв'язку з цим постає
питання про специфіку гуманітарного знання у порівнянні з
науково-природничим. Насамперед відрізніється об'єкт дослідження.
Для гуманітарного знання - це Людина, Суспільство, Культура. Для
природничого знання - навколишній світ. Звідси випливає специфіка
співвідношення "дослідник - об'єкт дослідження". Дослідник природи є
так би мовити стороннім спостерігачем, дослідник Культури - є
невід'ємна складова частина об'єкту свого дослідження. Мета
дослідження точних наук - пізнання фактів природи з метою розуміння
феоменів навколишнього світу. Мета гуманітарного дослідження -
пізнання фактів Культури з метою розуміння Людини і її місця у
природі. Позитивне знання звернене до Розуму людини. Гуманітарне
знання - як до Розуму, так і до Почуттів. Гуманітарні знання мало
знати, їх слід відчувати, щоб відрізняти добро від зла, прекрасне
від потворного. Позитивне знання певною мірою існує "паралельно"
світу Культури. Гуманітарне знання - це сам світ Культури у
ідеальній формі, а світ Культури - це матеріалізоване гуманітарне
знання.
Дослідник природи вивчає природні явища, феномени як сторонній
спостерігач, із зовні. Гуманітарій вивчає явища культури зсередини,
він сам є частинкою-учасником цих явищ, цього феномену і через це
його об'єкт дослідження є ноуменом, а мета дослідження - пізнати
феномен. Для природничника навпаки: об'єкт дослідження - феномен, з
метою пізнання ноумену.
Дидактичні особливості і принципи викладання гуманітарних дисциплін
Викладання гуманітарних дисциплін
повинно вестись не лише на наукових засадах, оскільки родовою рисою
науки є об'єктивність, тобто нівелювання усього людського із сфери
пізнання: смаків, емоцій, пристрастей, схильностей. Гуманітарна ж
освіта має бути звернена саме до людської душі, яку позитивна наука
не визнає. Гуманітарна освіта повинна бути культуроцентрична, а не
сайєнтистська. Засвоєння людиною культурніх цінностей означає не
просто інформаційну обізнаність, а сприйняття їх як своїх власних,
за які можна і навіть інколи треба жертвувати власним життям, що і
означає сформованість світогляду. Такий підхід вимагає і зміни форм
гуманітарної освіти. Виховання патріотизму, моральності, відчуття
краси і добра вимагає від учня співпереживання, емпатії,
співпричетності до того, що "вивчається". Можна вивчити всю фізику,
хімію, математику і результатом такого вивчення буде засвоєння знань
та формування вмінь і навичок. Але не можна "вивчити" літературу,
філософію, мистецтво, оскільки вивчення у галузі гуманітарної освіти
має на меті не просто засвоєння інформації, а формування культури
сприйняття нової інформації та формування ціннісно зрілої
особистості. Тобто, по-перше, за формою гуманітарна освіта повинна
бути певною мірою ігровою. А по-друге, можна говорити про
"голографічний принцип" гуманітарної освіти: через вивчення одного
художнього твору, або шляхом аналізу історичної події чи доби можна
осягнути і Добро, і Істину, і Красу. А це і є головна мета
гуманітарної освіти. Не якомога більше знати, а якомога глибше
розуміти, відчувати, співпереживати, щоб діяти так, як повеліває
категоричний імператив. Щоб бути гідним звання Людини. Тобто
гуманітарна освіта мусить сформувати в людини здатність до
самоаналізу, самосвідомості, до рефлексії себе і навколишніх подій:
духовних, історичних, політичних, економічних, екологічних,
соціальних і природних.
Чому ми називаємо цей принцип голографічним. Тому що голограма як
фізичний об'єкт і явище має дивовижну особливість: уламок голограми
зберігає повну інформацію про ціле зображення. Ми звикли до того, що
половина фотографії - це лише половина того, що на ній зображено,
вірніше було зображено. А голограма, як ціла, так і її осколок,
зберігає повну інформацію про початкове зображення, яке на ній
зафіксували. Образно кажучи, як у краплині роси відображається весь
світ, як у шматочку від цілісної голограми зберігається повне
зображення, так і в одному справжньому витворі мистецтва спресовані
і комплексно присутні усі духовні пошуки і надбання будь-якої
історичної доби: її цінності, ідеали, прагнення, протести. Як каже
видатний іспанський філософ Ортега-і-Гассет, "поистине, есть что-то
удивительное и загадочное в том, насколько целостна историческая
эпоха в своих различных проявлениях - одно и то же умонастроение,
общие идеи, один и тот же биологический ритм проявляется в различных
искусствах. Молодой музыкант бессознательно при помощи звуков
пытается выразить те же самые эстетические ценности, что и его
современники: художник, поэт, драматург" (Ортега-и-Гассет Х.
"Дегуманизация искусства" // Ортега-и-Гассет Х. "Дегуманизация
искусства" и другие работы. Эссе о литературе и искусстве. Сборник.
- М.: Радуга, 1991. - С.500-501).
Щодо ігрової форми гуманітарної освіти, то знов таки краще
Ортеги-і-Гассета важко сказати: "Современная педагогика самым
прискорбным образом влияет на развитие художественной культуры,
делая из искусства нечто полезное, обыденное и отмеренное по часам.
Из-за этого мы теряем чувство дистанции: теряем уважение и страх
перед искусством, приближаемся к нему в любую минуту, в каком
придется костюме и настроении и привыкаем не понимать его. Реальная
эмоция, которую сегодня имеют ввиду, когда говорят об эстетическом
наслаждении, - это (если искренне признаться) бледное удовольствие,
лишенное той силы и того напряжения, какие должно вызывать одно лиш
прикосновение к прекрасному творению" (Ортега-и-Гассет Х. Эссе на
эстетические темы в форме предисловия // Там само, с. 480).
Таким чином, мабуть слід говорити про неформальність гуманітарної
освіти, яка має на меті сформулювати практичне осмислення і
прийняття цінностей культури. Вони певною мірою начебто мають
народитися у свідомості учня, мають стати частиною його духовного Я,
і, тим самим, визначатимуть його життя і побут, вчинки і дії.
Найголовнішою задачею гуманітарної освіти , таким чином, буде
формування у себе здатності і потреби у сумнівах, у пошуках
причинності, у готовності до переосмислення матеріалу, який
подається учням. Наступна здача - чітке усвідомлення і урахування
рівня підготовки учнів і, відповідно, який смисл вкладатимемо ми в
пояснення, переконання, приклад і які смисли при цьому виникатимуть
у свідомості учня. Спершу учні потребують керівництва своєю
навчальною діяльністю. Коли ж учні досягнуть певного рівня засвоєння
гуманітарного знання і почнуть орієнтуватися у ньому - то потреба у
керівництві зменшується і учню потрібна певна свобода для оперування
з учбовим матеріалом.
Гуманітарна освіта вимагає напруженої духовної роботи самого учня, а
тому вчитель вимушений відмовитися від звичної нам оціночної
позиції, коли всі явища культурного, духовного життя упорядковуються
за бінарною схемою полярних протилежностей: так - ні, вірно -
невірно, добре - погано тощо. Завдання гуманітарної освіти значно
ширше, ніж проста передача знань. Через це воно має включати
розвиток громадянської і національної свідомості учня. Відповідно до
рівня знань учнів, складу класу, етапу навчання вибирати і
відповідні форми навчання. При цьому задача вчителя полягатиме в
тім, щоб спрямовувати хід обговорення, врівноважувати крайності
суджень, сприяти виявленню різних поглядів і заохочувати
аргументації різних позицій. Це, безумовно, набагато важче, ніж
"проповідувати істину", але набагато ефективніше і доцільніше.
Можна запропонувати такі групи методів навчальних занять з
гуманітарних дисциплін:
" Методи подання навчального матеріалу;
" Методи групового обговорення;
" Дискусійні методи;
" Методи стимуляції групи;
" Методи практичних занять.
Спираючись на викладене, можна
виділити наступні принципи-характеристики гуманітарної освіти:
" Культуроцентричність
" Аксіологічність
" Поліваріативність
" Діалогічність
" Емоційність
" Плюралістичність
" Толерантність
" Екзистенційність
" Ноуменальність
Нива знань.
Науково-методичний альманах. -
Дніпропетровськ. - №4. - 2001. - С.3-6.
Главная
|
Профиль |
Рекомендации
|
Публикации
|
Переводы
|
Услуги
